Дачна невдача: як звички минулого проростають на наших 6 сотках

Дача - це не тільки всю красу життя на свіжому повітрі, а й сусіди навколо, з думкою яких завжди доводиться рахуватися. Як не перетворити дачний кооператив в місце для з`ясування стосунків?

На порталі sputnik.by з`явилася навіть не стаття, а крик душі, не почути який ми не змогли. І ось з якого приводу обурення.

Десять років тому ми купили дачу в старому дачному селищі під Мінськом. Будиночок був так собі: звичайний ящик з-під полуниці, як називають у нас щитові будиночки, обкладений цеглою. Але нам сподобався ділянку - крайній біля лісу, та й місце тихе - все що примикають дачі тоді були практично безлюдними.

Десять років - мізер в масштабах людства, але епоха в масштабах дачного кооперативу. За цей час всі навколишні дачі змінили своїх господарів. Незважаючи на малу площу, товар виявився ліквідним -місто зовсім поруч. Стомлені смогом молоді городяни виявилися повні бажанням опустити натруджені після трудового дня стопи на зелений газон. Порожні раніше дачі стала охоче купувати молодь. На зміну бабусям в безглуздих панамках з плоскорезами напереваги прийшли молоді сім`ї з газонокосарками і вечірніми ароматами шашликів. Тишу городів підірвали дитячі ватаги, а колишні картопляні плантації закатали в новенькі газони. Почалося нове життя старого селища.

Дача тепер не місце, де на кожному сантиметрі повинна виростати "продовольча безпека" окремо взятої родини, тут треба відпочивати, носити білий одяг, як у Чехова, і насолоджуватися природою. Але деякі рудименти старої дачного життя нові мешканці все-таки зберегли. Вийшло не по Чехову - за Ільфом і Петровим: "в кімнаті, густо унавоженной побутом, самі собою зросли фікуси". Старі дачні чвари проросли будяками на буржуазних газонах. Чим була дача для радянської людини? Місцем для невмілих аграрних екзерсисів, а ще - можливістю випустити пар, поскандалити вдосталь, відірватися за всю міську комунальну невлаштованість.

У нашому селищі, як фольклор, передають з вуст в уста історії, що стали справжніми легендами. Один сусід роками судився з усією вулицею через те, що, на його думку, у всіх паркани не так стоять, як належить за планом. А сусідки навпроти не розмовляють більше десяти років - одна з них з`їла сусідську малину, яка звисала до неї на ділянку. Інша пара сусідів нескінченно будує греблі, ніби бобри: один зробив невдале водовідведення і через це по весні плаває сусідську ділянку, інший в помсту вкопав септик прямо біля паркану порушника конвенції.

Список дачних претензій нескінченний. Пару років дачного життя - і здрастуй, Кеп! - половина сусідів перестають вітатися один з одним. По дорогах всередині дачного селища насилу проїжджає одне легкове авто. А адже за правилами повинні роз`їжджатися дві машини. Пожежа в центрі дачного селища - страшний сон для співробітників МНС. Поки важка техніка дістанеться до потрібного місця, згорить не один "ящик від полуниці".

Коли щось не від хорошого життя дачник намагався відвоювати кожен сантиметр, неважливо де - будь то прилеглий ліс або територія громадського користування. Спочатку по зовнішньому периметру дачного забору висаджувалися чагарники, малина-ожина та інші - навіщо під них дорогоцінні сотки займати. А через кілька років забувалося про те, що кущики, в общем-то, ростуть на громадській території - і їх оточували огорожею, щоб "ягоди не щипали". В результаті замість нормальних доріг ми маємо козячі стежки. І, не дай, Господь, якщо хтось вирішить перебудувати який дістався у спадок "ящик від полуниці" і з цієї причини підігнати до своєї ділянки самоскид або міксер з бетонним розчином.

Починається справжній переполох в курнику: бабусі волають, що зіпсували дорогу, сусід, якому самоскид подряпав паркан (він просто відмовився зняти проліт, щоб пропустити техніку) викликає ДАІ, а ті, хто хитріший, обіцяють вночі насипати на дорогу цвяхів. І довести розлюченого спільноті, що ви маєте просте цивільне право покращувати житлові умови на дачній ділянці і користуватися для цього будівельною технікою, - майже нереально. І ось уже повторюється знайома картина: сусіди, так привітно зазивали один одного на шашлик, перестають вітатися, будівельник взагалі оголошується відщепенцем - чим його ящик від полуниці не влаштовував. А водій самоскида клянеться ні за що більше не зв`язуватися з "божевільними дачниками".

І навіть найзапекліший адепт дачного життя починає мучитися - а чи варто перетворення 4/5/6 соток спалених нервів? І чому замість шезлонга, смажених сосисок і солов`їв вранці - все ті ж склоки, чвари і скандали, як і в голодні 90-ті, тільки на новому якісному рівні? І тут починає новий дачник замислюватися - чи не час злити цю дачу з її чварами і "угноєної побутом" під три чорти і переорієнтуватися на будиночок в селі - можна адже пошукати занедбану, де сусідів вже майже не залишилося. Ні молодих, ні старих.

На дошці оголошень нашого товариства все частіше з`являються оголошення про продаж начебто недавно придбаних ділянок. Як то кажуть, погані сусіди можуть зіпсувати навіть вічний спокій.

За матеріалами sputnik.by